М(иш)А

Про доньку

Моя мала донька, зазвичай при першій зустрічі з незнайомими їй людьми, справляє враження спокійної, відносно тихої і врівноваженої дитини – справжнє янголятко, яке мило щось щебече! Милота аж зашкалює і деякі бабусі навіть намагаються пригостити її чимось смачненьким і солодким. Вони ж просто не здогадуються які, приховані для інших, потенціали вона має :)  Наприклад, вона має неабиякий драматичний акторський талант і хист до маніпулювання людьми (нарікання з приводу цього я регулярно вислуховую від вихователів і своїх батьків) – з «водоспадом» сліз (до речі, справжнім водоспадом, а не видавлюванням з себе пари сльозинок) і краючим серце гірким плачем, який поступово переходить у розпачливий лемент на всю вулицю, на який обертаються перехожі (що це за батьки-садисти так знущаються над дитиною?!), буде вимагати у подружки в пісочниці… відро чи лопату саме того кольору, який їй до вподоби, і подружка їй віддасть, тільки щоб не чути цього репету. Розмови на кшталт «ти ж гарна дівчинка, ну не треба так робити» не допомагають, а ігнорування такої поведінки у людних місцях призводить до того, що виховувати починають мене. Ці істерики періодично можна припинити погрозами: «Якщо не припинеш, то підеш додому» (каюсь, я не з тих матусь, які відрізняються безмежним янгольським терпінням – терпець мені таки уривається) або домовляннями: «Пограєшся ти тим відром, тільки трошечки пізніше».

Знаючи цю рису характеру моєї доньки і моє небажання розбиратися потім з тим, хто і що хотів, і якого саме кольору, подарунки їй і її двоюрідній сестрі на свята ми вибираємо удвох. Ось і того разу вона вибирала їх з тих іграшок, які пропонувала їй я, опираючись на ту суму грошей, на яку розраховувала (хоча мала і впевнена, що у маминій сумці все є і грошей там теж незліченна кількість:)). Нею було обрано два набори «Юна принцеса» з короною, намистом і браслетом, для сестри одного кольору, а для неї – іншого. Вдома вона зі сльозами на очах і гірким плачем дуже сильно хотіла розпечатати свій подарунок. А так як до свята залишалося всього кілька діб і ще в магазині було з нею обговорено, що свій подарунок вона розпечатає разом з двоюрідною сестрою, щоб уникнути ситуації «у мене є, а у тебе нема – ааа, я теж хочу, дайте і мені», то я знову нагадала їй про це. Вона з насупленими бровами і невдоволеним личком погодилась почекати. Після цього корони у коробках були закинуті на верхню полицю у комірчині. Наступного дня я почувала себе зле – дуже сильно розболілася голова. Чоловік був на роботі, а з дитиною ніхто, крім мене, не міг посидіти. Прийняла усього лише одну таблетку «Темпалгіну» і через деякий час відчула якусь загальмованність, думки у голові неначе почали повзати зі швидкістю равлика і я відчула негайну потребу прилягти. Увімкнула малій мультики, сказала, що мамі погано і мама трохи полежить, і попросила її нічого не накоїти, прилягла на диван і відключилась (ей-ей, нічого страшного у мене нема). Включилась я через хвилин тридцять. Малої поряд не було. Оглядаюсь. Біля комірчини стоїть табуретка. У комірчині увімкнене світло. Підходжу. Біля дверей валяється розідрана пуста коробка від того набору, який мала вибрала собі, а для сестри лежить нетронута (молодець, хвалю, совість таки є!). Відкриваю двері у комірчину і бачу пусті полиці, а все, що на них було (добре, що нічого скляного!), великою купою лежить внизу. Як пізніше виявилося з її розповіді і з того, що я зрозуміла, вона – паркурщиця-десантниця – вилізла по полицях нагору (оце мотивація! А у дитячому розважальному центрі кричить, що боїться, а тут змогла, як панда з мультика «Панда кунг-фу», коли він зголоднівши показував свою майстерність, навіть не усвідомлюючі цього), по дорозі скидаючи униз все, що їй заважало, скинула униз такі жадані коробки з прикрасами («моя прєлєсть»(с)), а потім, не маючи змоги спуститися назад, просто «десантувалася» на купу речей, які поскидала раніше, забрала свої прикраси і заховалася. Іду далі її шукати. Заходжу на кухню і спостерігаю таку картину: під холодильником з відкритими дверима «воссідає» «її королівська величність» у короні, намисті і з браслетом і колупає іграшковим ножем сир, а біля неї лежить хліб і стоїть банка з молоком. Дитина зголодніла після такого навантаження, чого дивуватись :). Але тоді мені було зовсім не смішно. Я вже писала, що буваю поганою мамою? Так от, я нею буваю, бо терпець мій урвався і я її нашльопала, спочатку плакала вона, а потім сиділа біля неї і плакала я, і питала її за що вона так зі мною, вона спочатку сміялася, а потім плакала зі мною і казала: «Мама, не плась, вибась, я бісє не буду!» А потім удвох під акомпанемент її ниття, що вона «втомилася і більше не може, мама, давай ти сама» ми прибирали гармидер у комірчині. Після того випадку дійсно нічого подібного вона більше не робила. Але не дивлячись на це все, я люблю свою доньку, дуже люблю і хочу , щоб у неї в житті все було добре. 



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Рекомендовал эту запись
  • (0/0)
Дякую) А то на ХБ нема що читати - одна політика і зрада, тож вирішила трохи побути білою вороною)
  • (+1/0)
Правильно! :)
  • (0/0)
Рекомендовал эту запись
  • (0/0)
Дякую)
  • (0/0)

 



Календарь
Август
ПнВтСрЧтПтСбВск
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Мои фотоальбомы
ОБОЗ.ua